Каптурі та рантухи Східного Поділля

Весільні воскові віночки Східного Поділля

З історії походження воскових віночків

     В Україні весільний вінок, як один з найголовніших атрибутів весілля, побутував з давніх часів, про що свідчить пісенний обрядовий фольклор. Віночок – неодмінний оберіг і окраса кожної дівчини. Сплітали його з живих квітів, де кожна квітка чи зілля мала своє значення. На Поділлі весільний віночок плели з барвінку (часто це робили дружки), який символізував нев’янучу молодість, вічне життя. Ще одне значення барвінку – це рослина, що символізує перехід в інше життя, неповернення, адже молода переходить із одного соціального статусу в інший, назавжди покидає свій рід і стає членом іншого, «помирає» для свого роду, для дівочого світу. 
       В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. до українок з Західної Європи прийшла мода на воскові вінки, які так припали до серця дівчатам, що практично до кінця 80-х років ХХ століття були чи не найбажанішою прикрасою на весіллі.

Весільний віночок з Тульчинського району Вінницької області

     В Європі та Америці весільні вінки стали популярною весільною прикрасою на початку ХІХ ст. [20] Спочатку тіари робили з квітів апельсину та натуральних перлів. В період Прекрасної епохи (фр. Belle Époque) такі прикраси стали масовими, та оскільки такий вінок був дорогим та недовговічним, його почали імітувати з воску.

Вінтажна воскова тіара з Франції. Джерело –інтернет.

     Загальноєвропейські модні тенденції впливали на стиль одягу не лише шляхти та міщанства Східної Європи, а й на одяг селянства, що простежується в появі нових елементів строю та способах крою. Вінок з воску (парафіну) з «вельоном» був запозичений селянами-поляками в середині ХІХ ст. [14] Форма таких вінків була різна, наприклад в польських селах Мацьківці та Шаровечка він був складений з багатьох квітів і мав шапкоподібну форму. [12] В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вельон з парафіновим вінком поширився не тільки в польських та польсько-українських селах, а й в переважній більшості українських сіл Східного Поділля. Винятком залишалися лише деякі населені пункти, де зберігалися більш давні форми весільних головних уборів, у деяких вони поєднувалися з восковицями або ж існували паралельно з восковими вінками.

Фото з приватної колекції Максименко Євгенії Яківни (1939 р. н.). Польське весілля Ольшевської Юзефи Степанівни та Дідківського Антона 1957 р. с. Велика Чернявка (Вишневе) Ружинського р-ну Житомирської обл. Джерело – збірка Курячої Марії.

В пісенному фольклорі восковий вінок майже не згадується, очевидно через новизну появи у вжитку. В с.Наддністрянське Мурованокуриловецього району Вінницької області зафіксовано пісню «Ой розігрався сивий кінь, розігрався» від сестер Кобилянських зі словами:

Йа на Марійці восковий віночок,

Хто ж то купував? – Їванко парубочок

Варто зазначити, що назва «восковий» не завжди коректна стосовно даного виду вінків. В переважній більшості вінки робили зі стеарину та парафіну. На конкретних екземплярах складно визначити матеріал, не пошкодивши вінок. Існує інший шлях – точні відомості в паспорті зразка від майстра чи власника, що цей вінок зроблено з воску чи парафіну. З відомостей, які ми отримали від реципієнтів можна зробити висновок, що практично всі опитані вживають назву «восковий» стосовно весільних вінків, зроблених у більшості випадків зі стеарину та парафіну, хоча згадки про застосування воску також є. В західній європейській традиції також утвердилася назва «восковий», яка звучить як «тіара/корона з воскових квіток» (англ. Wax flower tiara/crown). Галина Стельмащук в праці «Головні убори українців» пише, що крапельки були восковими [ 15 ст. 196, 199]. Отже, надалі будемо дотримуватися традиції називати вінки з воску, стеарину чи парафіну «восковими», хоча вживання назви «парафіновий» теж можливе.

Вінниччина. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Дівчата в кольорових вінках. Вінниччина. Джерело –  http://www.vocnt.org.ua/ (ВОЦНТ)

                  Виготовлення віночків

Зазвичай, в селі були одна-дві жінки, які робили віночки на замовлення чи на продаж, але траплялися села, де їх взагалі не було. Напрклад, в селі Плисків Погребищенського району Вінницької області вінки до весілля робили дві майстрині. Імені однієї з них зафіксувати не вдалося, інша ж – Боримська Олена Сергіївна, 1938 року народження досі мешкає в селі. Квіти ж для дружок, які на весіллі кріпили до одягу, дівчата виготовляти самотужки. [3] Ще одна майстриня парафінових вінків з с.Очеретня Погребищенського р-ну Вінницької області – Погоріла (ім´я не зафіксовано), через хворобу не була одружена і все життя присвятила рукоділлю. В селі Бондурівка Чечельницького р-ну Вінницької області воскові вінки робили дві майстрині: Кривенька Вєра Явдоха (прізвище не встановлено). [4] В селі Стіна Томашпільського району Вінницької області лоєві вінки виготовляла Дячок Марія. За відсутності таких майстринь вінки до весілля ходили купувати на базар, в інше село або їздили до міста. [13]

Виготовляли їх з різних матеріалів: віск (парафін, стеарин, лой), дріт (різного діаметру), папір (однотонний чи кольоровий), фольга, деревна стружка, тканина, намистини, нитки, вовна, клей. За кольоровою гамою вінки були кольоровими і однотонними (від жовто-коричневого (залежить від природнього кольору воску, стеарину, лою) до білого (парафін). Часто ці матеріали змішувалися у пропорціях, яка влаштовували майстриню.

Віночок з Літинського району Вінницької області, Джерело −          https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832  (Ірина Подільська)

                          Різновиди віночків

Весільні віночки на Східному Поділлі виготовлялися з різних матеріалів та мали різні форми, але об’єднує їх одна ознака – вишуканість. На відміну від весільних вінків інших регіонів східноподільський є більш стриманим та філігранним у виконанні. Окрім самого обручевидного вінка на голові нареченої утворюють цілий комплекс складних прикрас та зачісок. Як доповнюючий елемент до вінка на голову вдягали «квітку» чи «букетики». Часто з боків вінка вздовж грудей звисають «берізки» чи «батіжки». Вінки робили дво-, три-, інколи й чотириярусні.

За формою вінки теж різнилися. Вони могли бути скромними, невеликими за розміром, побудовані на одній основі, з небагатьма елементами, проте вирізнятися особливою вишуканістю, простотою форм, естетикою елементів та кольорової гами. Були вінки і з кількох поєднаних основ (двох, трьох, рідше − чотирьох).

Весільний віночок. Вінницька область. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832&ref=br_rs (Ірина Подільська)

Весільний віночок. Вінницька область. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100012625427657&ref=br_rs 

(Тетяна Володимирівна Рибончук)

Подолянки вирізнялися любов´ю до великої кількості восковиць (воскові чи парафінові «крапельки» на нитках чи дротиках) на весільних вінках. Існує багато збережених зразків, виготовлених майже суцільно з одних восковиць.

Весільний вінок, м.Гайворон Кіровоградська область. Приватна збірка Наталі Сентемон

Весільний вінок, Бершадський район Вінницька область Джерело: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832 (Ірина Подільська)

Існували також металеві форми для «вибивання» листочків та квітів ударом молотка або «витискання» з паперу гарячими металевими інструментами.

Віночок. Вінниччина. Джерело − https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832&ref=br_rs (Ірина Подільська)

В Музеї історії села Бондурівка Чечельницького району є зразки паперу, з якого виготовляли квіти на весільні вінки – молочного, ледь рожевого і блакитного кольорів. Він дуже цікавий за фактурою і нагадує тонесеньку стружку з дерева (шир. 20 см, довж. 1м 20 см). Аналогів йому ми на сьогодні не знайшли. 

Віночок. с.Бондурівка Чечельницький район, Вінницька область. Музей історії села Бондурівка

Процес виготовлення воскових вінків відбувався так: «Брали свічку білу, дуже білу просту, розтоплювали її і брали нитку таку голубеньку білу нитку і зав’язували на кінці такий маленький гудзічок, і тоді так вмачали, вмачали, вмачали, і получилася така як шишечка, і складали докупи та й був такий цілий, ну така як квітка, а тоді вирізали всякі квіточки листочки, і вмачали в це, і сплітали.» [2]

Разом з віночком робили пару букетиків – квіток для молодого і молодої, які чіпляли їм на груди з правої сторони. Пізніше, в післявоєнні часи, в деяких селах почали робити букетики для старшого боярина і для дружки, але набагато скромніші та менші за розміром, ніж для молодих.

1. Букетики до  весільного віночка Весільний віночка. Вінницька область. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100012625427657&ref=br_rs (Тетяна Володимирівна Рибончук)
2.Букетики до весільного віночка. Вінницька область. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832&ref=br_rs (Ірина Подільська)

Віночки з Тульчинського району Вінницької області

Але є ще одна форма вінків, яких збереглося не так багато, тому вони потребують окремої класифікації. Вони не знаходилися на передній частині чола в вертикальному положенні, як більшість вінків, а  носилися горизонтально. Один з таких вінків зберігається в краєзнавчому музеї села Бондурівка і за спогадами власниці, яка його подарувала музею такий тип вінка називали – «корона». [4]

Вінок-«корона». С. Бондурівка Чечельницького р-ну Вінницької обл. Фото – Михайло Діденко

Ось ще три зразки вінка. Один з них – з Кіровоградської області, два інших  – з різних районів Вінницької області

Весільний вінок. Кіровоградська обл. Фото – Тетяна Наумчук. Експонат – НЦНК «Музей Івана Гончара»

Весільний вінок, Піщанський р-н, Вінницької обл., 1945р. Джерело – https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832 (Ірина Подільська)

Весільний віночок, с.Бирлівка Бершадського району Вінницької області

вони практично однакові…Наразі, можемо лише робити припущення  чи вони створені однією майстринею, чи за єдиним зразком, чи було масове виробництво таких прикрас…

Віночок у весільному обряді

Запрошувати на весілля дружки з молодою ходили в кольорових воскових вінках. Зазвичай запрошували в п’ятницю чи суботу. На Хмельниччині та в селі Райгород Немирівського району Вінницької області наречена ходила з двома дружками, одягаючи на голову вінок-обручик, який складався з дрібних кольорових квіточок і восківок. [15, ст. 196] Розрізняли наречену за більшою кількістю стрічок. В деяких селах наречена ходила запрошувати з квіткою на голові, вплетеною одною стрічкою в косу та з багатьма стрічками, вчепленими до коси. [15, ст. 198] В селі Серебрія Могилів-Подільського району Вінницької області дружка вдягала хустку, а наречена – стрічку.

Суботній кольоровий вінок. Літинський р-н, поч. ХХ ст. Джерело –https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832&ref=br_rs (Ірина Подільська)

Суботній вінок с. Сосонка Вінницького р-ну. Джерело – збірка Наталі Сентемон

Запросини на весілля в с.Бондурівка Чечельницького району Вінницької області відбувалися так: «Молода виходить на базар, одягнена вже у віночку, в цих лєнтах такого як багата, то такого, а як трохи бідніша, то менч. Вона же ж ці лєнти потом як покриют, то вона же ж дівчатам їх всі роздає, … Ходе попід хати в віночку, такий віночок гарний! Я даже не можу передати, яка молода, якої краси були ті вінки. Як вони так уміли робити?» [4]

Запрошення на весілля в селі Плисків Погребищенського району Вінницької області відбувалося до викупу і розплітання коси нареченої. На дівчину вдягали кольоровий вінок зі стружок, які не завжди на так званих «суботніх» вінках були завосковані. «Вбирали в вінок, в лєнти і це вона на весілля просила так, а тоді вже ждала молодого, як молодий прийде, вбирали гилце, пикли коровай, опшим гуляли. Прийшов молодий до коси, тоді вже брат викупляє і викупив. Молодуху розпілітают, розплели і вже косу її розчесали, розпустили, і поять. Наложили її цього вінка, шо вона ходила, і так вона танцювала.» [3]

Наречену в такому випадку вирізняли по вільних руках (дружка носила калачі). В Плискові просила лише сама наречена, а в селі Адамівка того ж району просили всі дружки разом. В селі Чернявка Оратівського району Вінницької області на запросини вінок вдягала лише наречена. [6]

Фото з приватної колекції Максименко Євгенії Яківни (1939 р. н.). Максименко Тетяна Домикіївна в кольоровому вінку та Максименко Петро Домикійович 1962  р. с. Княжики/Немиринці (?) Ружинського р-ну, Житомирської обл. Джерело – збірка Марії Курячої.

За записом Олександра Іванова (1928 р.н.) в селі Калитинці Могилівської округи після розплітання дівчині одягають «золотий вінок», роблять «мушки» з волосся біля вух та чіпляють багато бинд. При цьому співають:

                               Не вогонь горить.

Не полум’я палає,

Та на молодій дівчиноньці

Вінок не сяє.

Полум’я горить,

Полум’я палає,

Та на молодій дівчиноньці

Вінок сяє.» [19, ст. 148]

За спогадами вінницької майстрині Любові Бондарук, яка перейняла технологію виготовлення вінків від матері з Немирівського району, «суботній» вінок робили з кольорових воскових квітів і вдягали на заплетену косу: «Як вінок вдягают, то коси підгинают, коси відбирают, ну занімают так, шоб видно не було. Поверх зачіски ставлять «квітку», лєнту збирають, тільки підлягає під віночок в зборочку і віночок зверху». [7]

Елемент весільної зачіски молодої – «квітка». Літинський р-н.

 Колекція Марії Курячої. 

В неділю молода, зазвичай, була в білому вінку. На Хмельниччині «суботній» вінок теж був з кольорових квітів на обручі та крапельок воску, а недільний − у формі півкола і повністю складався з восковиць. До вінка були прикріплені з обох боків пучки ниток з багатьма краплями воску на них, які називалися «батички», «батожки», і спускалися на груди при носінні. [15, ст. 199]

Вінок зі звисаючими елементами з проволки, восківок та листочків, с.Василівка, Тульчинський р-н. Джерело: http://krovets.com.ua/ (Етнографічна колекція «Кровець»)

1.Весільний віночок.Віннччина. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100012625427657 (Тетяна Володимирівна Рибончук)
2.Весільний віночок. с.Іванів Калинівський район Вінницька область. Джерело - https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832 (Ірина Подільська)

Весільний віночок. Вінниччина. Джерело -  https://www.facebook.com/profile.php?id=100009792722832 (Ірина Подільська)

Подібні гілочки, але з однієї проволки були і в с.Плисків. Якщо на них були листочки, то їх називали «берізки», восковиці називали «ґрунзолі», «барамболі». Проволку для «берізок» перед вмочуванням у парафін обмотували «папіросним» папером, який був тонким, наче серветка, але цупкішим. Іноді восковиця робилася просто на дроті чи нитці. Волосся закручували в «курдулю». Зверху до голови чіплявся «вельон», який перед тим зшивали в дві шлярки «під вінок» і «під квітку»: «Посередині на «курдулю» вішалася «квітка» всередину, і тоді три отако по боках, і сюди шлярка з веліна була. Це була перша, нижче друга. Оця то стояла вопшім тако на вінок, а ця вже була скрутна кругом курдулі. І тут велін висів донизу, і вінок, а тут були такі дві такі смужки отаких висіло, ну от берізка, вона така довга. Це було тако: листочок, бомблячка, листочок, бомблячка така біленька і це так висіли вздовж.» [3] Варто також відзначити, що квіти для воскування в Плискові робили з «перкалю», хоча, зазвичай, в інших селах квіти були паперовими. Після весілля такі вінки зберігали в іконі.

В Бондурівці та Торканівці Чечельницького району майстрині теж любили робити з обмотаного папером дроту «кучері», так, щоб звисали по обидва боки мало не до пояса, а на кінцях щоб були «балабайочки». Таким же «кучерявим» дротом прикрашали і сам вінок.

Весільний віночок, с.Бондурівка Чечельницького району Вінницької області, 

Музей історії села Бондурівка

Майже всюди на Східному Поділлі до вінка чіпляли стрічки. В 40-х роках ХХ ст. широкого вжитку набув «вельон», який шили з прямокутного шматка білої прозорої тканини, іноді її заміняли тюллю. [3] Вельон одягали з восковим вінком, використовували як самосійний головний убір та поєднували з традиційними місцевими зачісками.

Вельон з восковим вінком часто вдягали на розпущене волосся. Фото – Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

В довоєнні часи в селі Очеретня Погребищенського району Вінницької області під вінок клали дві стрічки – блакитну і рожеву, які складалися вдвоє і місцем згину прикладалися до чола, фіксувалися вінком, а ззаду на них чіпляли «квітку», від якої по боках кріпили ще два букети. Волосся при цьому було розпущеним. [8] В повоєнні ж роки під вінок вдягали «вельон».

с.Капустяни Тростянецького р-ну Вінницької обл. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Поєднання барвінкового більш давнього вінка з восковим відбувалося в с.Стіна Томашпільського р-ну Вінницької області. До війни в селі воскові вінки майже не застосовувались. В повоєнний час восковий вінок почали використовувати, як основний вінок на весіллі, поряд з яким барвінковий використовували лише для вінчання. Під вінок зав’язували рожеву стрічку, до якої кріпили багато стрічок. [13, ст. 73] При цьому барвінковий маленький вінок носили з лойовим, який тут називали «терновим». На всій іншій території Східного Поділля барвінкові вінки зникли раніше або про їхнє побутування немає достеменних відомостей. [15, ст.214]

Наречена з близькими. Вінниччина. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ
 ім.М.Коцюбинського

В багатьох селах недільний восковий вінок не можна було приміряти до весілля ні нареченій, ні дружкам. [7] Також весільний вінок не можна було передавати, дарувати чи давати в користування: «От шо-шо, плаття там можна було взяти на прокат, а от віночок старалися свого купити. Щиталося, шо воно мало бути своє. Суботній віночок можна було позичити в когось, а недільний нє.» [9]

Хоча не рідко траплялися випадки позичок весільних вінків. [5] В повоєнні роки, в часи скрути і відсутності коштів та матеріалів, з ситуації виходили, як могли. Як би не було важко, а наречена має бути гарна, хоч би що! Надія Петрівна Буговська (1938 р.н., с. Осолинці Літинського району) згадує: «В день весілля на молодій був лойовий вінок, його робили з козиного жиру, з білими квіточками, до нього одягали дві бинди – голубу і рожеву чи білу. Од віночка на спину молодої звисав велін. Вінок, бинди і велін приходилося позичати по селі.»

Цікавий звичай з восковими вінками був в селі Чернявка Оратівсього району: «Вінки перетанцьовували, кидали догори, хто злове, кидают, як хто зловив перший, то той перший замуж піде.» [5] (йдеться про 60-ті рр. ХХ ст.).

           Після весілля віночки разом зі шлюбними букетами молодої й молодого клали в образ на чільному місці і зберігали, як святиню. Саме тому, до нас дійшли ці зразки в дуже гарному стані, незважаючи на досить крихкий матеріал.

Віночки з Тульчинського району Вінницької області

Обов’зковим елементом весільного обряду є знімання вінка та одягання хустки, яка витіснила більш давні каптурі та рантухи. Обряд покривання молодої був перехідним і означав для обох зміну соціального стану. Молоді сиділи на кожусі чи подушці, в деяких селах − молода на руках молодого, а свахи виконували всі обрядодії, оскільки в цей час пара перебувала в маргінальному стані. Покривання нареченої обранцем з’явилося пізніше. [24, ст. 83-90]

1956-60 рр. с. Якимівка Оратівський р-н. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ 
ім.М.Коцюбинського

Вінок під час покривання вдягають по черзі свахи: «Знімают з молодої та й самі одягают. А тоді віночок дома в неї. Ми тако то всьо позичали». [4]

Після покривання молода перетанцьовує з кожною незаміжньою дівчиною, дівчата співають:

«Ой, в крузі-крузі сонечко грає

Нате, вам, дівчата моє дівування

Шануйте, ви, його як я шанувала

В вишневім садочку в веснянім віночку,

Хто рідніший – тому лєнта новіша,

А чужіщий – лєнта старіща» [8]

Гнат Танцюра так писав про перетанцьовування вінка в селі Зятківцях Гайсинського району: «Молода роздаровує дружкам лянти, цілується з кожною, зсовуючи їм назад віночки з косами, щоб швидше віддавались». [24, ст. 183]

Кінець 1950-х рр. с.Мала Тернівка, Крижопільський р-н, Вінницька обл. Весілля. Родина Кучерів. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Якщо говорити про кінець ХХ ст., то на цей час воскові вінки практично перестали застосовуватись. Весільний одяг перестав нести в собі етнічні компоненти, одним з яких був вінок. Навіть перейнятий з Західної Європи, вінок зберіг в собі давні архаїчні риси, притаманні кожному регіону. Хоча поодинокі випадки використання зустрічаються, зокрема, в селі Плисків у 1980 році. [10] З усіх компонентів весільного одягу вінків збереглося найбільше. [12]

Друга половина 1950-х рр. Весілля.с.Рудницьке, Піщанський р-н, Вінницька обл. Джерело - Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Максименко (Зінчук) Євгенія та Максименко Петро Домикійович, м. Козятин Козятинського р-ну Вінницької обл. 1962 р. Джерело – збірка Марії Курячої

На сучасному етапі виготовлення воскових вінків в селах майже зникло, залишивши по собі поодиноких свідків. Культура носіння таких прикрас відійшла з її власниками. Навіть ті, хто володіють технологією виготовлення воскових вінків не застосовують її на практиці, узв’язку з відсутністю потреби та попиту. Але відродження воскових прикрас можливе у вигляді реконструкції, яка на сьогодні є актуальною формою вивчення, збереження та популяризації традиційної культури Східного Поділля.

Майстер-клас із виготовлення суботнього

 воскового (парафінового) віночка

Оскільки виготовлення воскового і парафінового віночка відбувається за ідентичною технологією, ви можете зробити віночок на свій смак, використовуючи МК, поданий нижче, замінюючи «парафін» на «віск».

           Для створення воскового вінка знадобляться: парафін, парафінові свічки, дріт, папір кольоровий (гофрований, звичайний) флористична стрічка (біла), фольга, ножиці, намистини, клей ПВА, олівець, плита для підтримки постійної температури парафіну, склянка чистої холодної води.

 Спочатку зробимо квіти і листочки. Відрізаємо шматок дроту (6-8см), обмотуємо флористичною стрічкою (її краще розрізати на дві паралельні смужки повздовж - так легше намотувати).

 Із зеленого кольорового паперу робимо листочки.

Наносимо контур майбутнього листочка і вирізаємо. Потім до нього, по центру, клеєм ПВА приклеюємо «стеблинку» і даємо висохнути.

Далі робимо квіти. Для троянди вирізаємо з гофрованого паперу прямокутник і складаємо його повздовж.

  

Потім скручуємо навколо своєї осі, тримаючи за один кінчик, який слугуватиме основою.

З білого паперу вирізаємо дрібні квіточки. Для них «стебельце» мусить бути з одного боку загнутим у маленьку петельку, яка слугуватиме серединкою. Протягуємо «стеблинку» крізь центр квіточки і фіксуємо біля петельки клеєм.

З такого ж обмотаного дроту робимо спіралі, які будуть навколо листочків. Дріт потрібно намотати на тонку основу – паста від ручки, товста голка, прутик, що підходить по діаметру. Намотавши дріт, виймаємо основу зі спіралі і скручуємо її у петлю.

На обмотану папером основу дроту нанизуємо намистинки.

Для подальшої роботи кладемо парафін в металеву ємність, ставимо на плиту і розтоплюємо. Також готуємо ємність з чистою водою.

Робимо восковиці. Кінчик обмотаного дроту занурюємо почергово у розтоплений парафін і воду, яка охолоджуватиме його. Цей процес здійснюється доти, доки на кінці основи не утвориться парафінова крапелька. Як правило, 6-10 разів, в залежності від величини бажаної восковиці і температури парафіну.

Обмотуємо восковиці фольгою

Потім воскуємо квіти і листочки. Занурюємо їх у розтоплений парафін і воду один раз чи двічі, залежно від бажаного рівня завощення.

Беремо грубший дріт, обмотуємо його папером і згинаємо його в формі дуги – це буде одна з основ вінка. На нього накручуємо дрібненьккі білі квіточки. 

На другу основу фіксуємо більші кольорові квіти. 

Далі формуємо основу з листочками, спіралями, восковицями у фользі та «тичинками» з намистинками. Скручуємо все в єдину основу.

Віночок готовий!

Дівчата в кольорових вінках. Вінниччина. Джерело –  http://www.vocnt.org.ua/ (ВОЦНТ)

Список використаної літератури та джерел:

(Записи, праці, статті, інтернет-ресурси)

1.Рукописний фонд навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля факультету історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського

2.Запис Курячої Марії від Погорілої Анастасії 1927 р. н., с. Очеретня, Погребищенського р-ну, Вінницької обл., 6 серпня 2017 року (аудіозапис)

3. Запис Курячої Марії від Боримської Олени Сергіївни 1938 р. н. та Бойко Надії Василівни 1939р. н., с. Плисків, Погребищенського р-ну, Вінницької обл., 28 червня 2017 року (аудіозапис)

4.Запис Курячої Марії від Тодорашко Марії Гаврилівни, с. Бондурівка Чечельницького р-ну Вінницької обл., 9 вересня 2017 року (аудіозапис)

5.Запис Курячої Марії від Баландюк Ольги Яківни 1937 р. н., с. Плисків Погребищенського р-ну Вінницької обл., 6 серпня 2017 року (аудіо запис)

6.Запис Курячої Марії від Демчик Лідії Гнатівни 1937 р. н., с. Плисків Погребищенського р-ну Вінницької обл., 28 червня 2017 року (аудіозапис)

7.ЗаписКурячої Марії  від Бондарук Людмили , м. Вінниця, 6 серпня 2017 року (аудіозапис)

8.Запис Курячої Марії від Погорілої Ганни 1927 р. н., с. Очеретня Погребищенського р-ну Вінницької обл., 6 серпня 2017 року (аудіозапис)

9.  Запис  Курячої Марії від Сурженко (Курячої) Валентини Марківни 1955 р. н., с. Плисків Погребищенського р-ну Віннцької обл., 21 серпня 2017 року

10. Запис Курячої Марії від Лісовенко (Курячої) Людмили Антонівни 1957 р. н., с. Плисків Погребищенського р-ну Віннцької обл., 6 серпня 2017 р.  (аудіо запис)

11. Воропай О. Звичай нашого народу / Олекса Воропай. – Мюнхен: Українське видавництво, 1958.

12. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди / В. К. Борисенко // Поділля / В. К. Борисенко. – Київ: Видавництво НКЦ "Доля", 1994. – С. 217–228.

13. Одвічна Русава (етнографія та фольклор с. Стіна на Поділлі – Вінниця: Вінницький обласний центр народної творчості, 2003. – 224 с.

14.Поділля / [Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушок, З. Є. Болтарович та ін.]. – Київ: Доля, 1994. – 504 с.

15.Стельмащук Г. Г. Українські народні головні убори / Галина Григорівна Стельмащук. – Львів: Апріорі, 2012. – 276 с.

16. Косміна О. Ю.  Традиційне вбрання українців. Том 1. Том 2. / Оксана Юліївна Косміна. – Київ: Балтія-Друк, 2008.

17. Матейко К. І. Український народний одяг: Етнографічний словник / Катерина Іванівна Матейко; НАН України. Ін-т народознавства. – Київ: Наукова думка, 1996. – 194.

18. Білан  М. С., Стельмащук  Г. Г. Український стрій / Український стрій / Білан М. С., Стельмащук Г. Г. – Львів: Апріорі, 2011. - 316

19.  Традиційне весілля українців: Унікальні записи кінця ХІХ – 20–40 років ХХ ст. /Упоряд., передмова та примітки В. Борисенко. – К.: ВД «Стилос», 2012. –192 с.

20. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. / К. І. Матейко. // Народна творчість та етнографія. – 1973. – №3.

21.Powell C. To Gather Orange Blossoms - History of Wedding Flowers Bouquets [Електронний ресурс] / Cornelia Powell – Режим доступу до ресурсу: http://www.victoriana.com/bridal/powell/blossoms.htm.

22. Гальчевська Л. Жіночі головні убори Східного Поділля кінця ХІХ-ХХ ст. [Електронний ресурс] / Лілія Гальчевська – Режим доступу до ресурсу: http://www.vocnt.org.ua/statti/golovni_ubory_galchevska.

23.Пилипак М. Особливості покривання молодої у весільному обряді Східного Поділля / М. Пилипчак // Матеріали до української етнології / М. Пилипчак. – Київ, 2014. – 230 с.

24. Танцюра Г. Т. Весілля в селі Зятківцях / Г. Т. Танцюра ; упоряд., ред. М. К. Дмитренко, Л. О. Єфремова. – К., 1997. – 404 с.

Громадська організація «Етномайстерня Коло»